Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників

— Бачиш, мамо, що ти зі мною хотіла зробити? — каже він. — Тож тепер не нарікай, що залишаю тебе одну, а сам їду світ за очі.

Сів на золотоголового коня і поїхав. Їхали вони цілий день. Надходить ніч і треба кудись проситися ночувати.

А мати цього хлопця була знайома з усіма чарівницями. Задумала вона хлопця зі світу збути — полетіла до своєї приятельки, аби його перестріла.

Не встиг хлопець подумати, що нема де ночувати, як виходить з лісу вродлива жінка й просить до себе:

— Я маю багато волів. Якщо мене захочеш, то я хоч зараз згодна виходити за тебе заміж.

Пішов дивитися на її воли, а то ведмеді. Як не кинуться на нього, а він лише рукою махнув — і всі лежать неживі.

Входить до її палацу і каже:

— Ой, що то за воли! Я за одним махом усіх повбивав.

— Як ти такий сильний, — каже вона, — то будеш моїм чоловіком. Але спочатку подивися на моїх собак.

Пішов дивитися на собак, а то сорок вовків. Він як махнув рукою — всі сорок трупом лежать.

— Добре, — каже вона. — Коли ти такий сміливий і сильний, то будь моїм чоловіком.

Вийшла вона надвір і переговорила з його мамою, що нічого не боїться хлопець. Сама не знає, що вчинити.

— Знаєш що? — каже стара. — Виймемо йому очі. Але головне якось перснем заволодіти, аби силу втратив.

Входить чарівниця до хати і каже:

— Перед весіллям треба жениха купати.

Нагріла води. Він роздягнувся, скинув з руки перстень, а його мати хапнула той перстень і каже:

— А тепер я зроблю з тобою, що сама схочу!

Чарівниця питає:

— Що з ним вчинимо?

— Виймемо очі й кинемо голого за пліт.

Кинули чарівниці хлопця за пліт на оболонь, де його кінь пасся. Як побачив кінь, що таке сталося з його другом, підбіг і каже:

— Сідай якнайскоріше, бо вони вже здогадалися й радяться спекти тебе в печі.

Викарабкався він на коня, й той завіз його далеко-далеко. Скинув під старим високим хрестом і ліг поруч відпочивати. Він заснув, але опівночі чує, що його будить кінь. А то прилетіло три круки. Один сів на лівий бік перехрестя, другий — на правий, а найстарший — на вершечок.

Чує: говорять між собою.

Перший каже:

— Село вимирає, бо води нема.

Другий каже:

— Я сам таке зробив. Я копитом заткав джерело. Якби хтось з них взяв сирового полотна, зліз у криницю, відкрив ним нору, то вода знову була б.

Третій:

— Я чув, що цісарева донька дуже хвора: зсохла на тріску. Вона гуляла в парку і плюнула на доріжку, а жаба прискакала і ту слину злизала. Жаба тепер живе під підлогою її кімнати й чекає смерті царівни. Треба ту жабу зловити, розрізати, дати крові з неї напитися дочці цісаревій, а в м’ясі скупати, і одужає.

— А ще що в світі діється?

— Знаю, що мати синові очі вибрала.

— Якби він дійшов на світанку до Дунаю, то буде така вода текти, що хто би в ній не вмив очі — стане видючим.

Знялися з хреста три круки й полетіли. А кінь питає:

— Все чув?

— Чув. Але як я зможу дійти до ранку до Дунаю?

— Сідай швидше й поїдемо.

На світанку були вони на березі Дунаю. Промив очі, кінь питає: