Озма з країни Оз

Сильний вітер шарпав поверхню океану, вкриваючи її брижами. Потім він розколихував вершечки тих брижів, і вони ставали хвилями, а вітер розбурхував із тих хвиль буруни. Ті буруни котилися й котилися, страшенно високі, вищі навіть за дахи будинків. Декотрі підбивалися так високо, як вершечки високих дерев, і скидались на гори; а западини між великими бурунами були схожі на глибокі долини.

Все це шалене бурхання й плескання вод у безкрайому океані, яке зчиняв хтозна-нащо й про що бешкетник вітер, скінчилося жахливим штормом, а шторм у океані любить витівати багато химерних штук і завдавати багато шкоди.

Коли знявся вітер, у чистому морі, далеко від суходолу плив корабель. Тільки-но хвилі почали розгулюватись і здійматися чимраз вище, корабель стало кидати вгору й униз, і гойдати — то на один, то на другий бік, і жбурляти ним так, що навіть моряки мусили триматися за линви та поруччя, щоб їх не змело з палуби вітром або не змило в море водою.

А хмари на небі були такі густі, що сонячне світло не могло пробитися крізь них, вдень стало темно, як уночі, і шторм від того був іще жахливіший.

Капітан корабля не боявся, бо це був не перший шторм у його житті, і він завжди виводив свій корабель цілим. Але він знав, що пасажири будуть у небезпеці, якщо спробують зостатись на палубі, тому він послав їх усіх до кают і наказав лишатися там, поки скінчиться шторм, поводитися мужньо, не лякатись, і тоді все буде добре.

А серед тих пасажирів була одна маленька дівчинка з Канзасу. Звали її Дороті Гейл, і пливла вона зі своїм дядьком Генрі до Австралії, в гості до родичів, яких вона ще ніколи не бачила. Треба вам знати, що дядько Генрі був не зовсім здоровий: він так тяжко працював на своїй фермі в Канзасі, що підірвав здоров’я, став нервовий і часто нездужав.

Тому він лишив тітку Ем удома наглядати за фермою, а сам поїхав до Австралії провідати родичів і відпочити як слід.

Дороті дуже хотіла поїхати з ним, і дядько Генрі подумав, що це буде йому добре товариство в дорозі, вдвох же веселіш їхати, та й погодився узяти її.

А дівчинка вже була досвідченою мандрівницею — адже колись смерч заніс її так далеко від дому, що вона опинилась аж у чудесній країні Оз, де її спіткало багато дуже дивних пригод, поки вона зуміла повернутися додому, до Канзасу. Тому вона не дуже лякалась з усяких пригод, і як почав завивати та свистіти вітер, а хвилі — гойдати та жбурляти корабель, наша маленька пасажирка зовсім не сполошилася.